Дискусія «Новий вимір свободи слова»
5 серпня, готель «Лондонська», зал «Айвазовський».
Вплив цифрової епохи на свободу слова.
Чи може свобода слова бути абсолютною?
Межі свободи слова.
Вплив нової етики на свободу слова.
Самоцензура.
Свобода слова в літературі.
Модераторка:
⧫ Тетяна Трофименко, літературна критикиня (Харків)
Спікери офлайн:
⧫ Анна Хрякова, менеджерка міжнародних проєктів та комунікацій офісу «Львів – Місто літератури ЮНЕСКО» (Львів)
⧫ Ірина Бірюкова, генеральна директорка Одеської національної наукової бібліотеки (Одеса)
⧫ Катерина Дем’янчук, директор видавництва BOOKCHEF (Київ)
⧫ Юрій Володарський, журналіст, критик, літературний оглядач журналу «ШО» (Київ)
⧫ Юлія П’ятецька, журналістка, головна редакторка газети «Бульвар Гордона» (Київ)
⧫ Остап Сливинський – поет, перекладач, літературознавець (Львів)
⧫ Павло Матюша, письменник (Київ)
⧫ Роксолана Сьома, письменниця (Київ)
⧫ Тая Найденко – поетка, письменниця, журналістка (Одеса)
⧫ Борис Яворський, кандидат медичних наук, лікар-судмедексперт, блогер (Одеса)
Телемости зі спікерами:
⧫ Роберт Пясковський (Польща), повноважний представник з культури мера Кракова.
⧫ Олександр Дем’янчук (Україна), доктор політичних наук, професор, перекладач. На основі книг Мойзеса Наема «Занепад влади» і Юваля Ноя Харарі «21 урок для 21 століття». Від видавництва BOOKCHEF.
➤ Проєкт підготовлено за підтримки Українського культурного фонду.
➤ Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 р. як нова модель надання на конкурсних засадах державної підтримки та промоції ініціатив у сфері культури та креативних індустрій. Діяльність Фонду, відповідно до чинного законодавства, є невід’ємною частиною політики і визначених пріоритетів діяльності Міністерства культури та інформаційної політики України.
сайт: ucf.in.ua
>>> Відеозапис дискусії «Новий вимір свободи слова»
Текст дискусії (основні моменти)
Катерина Дем’янчук, директорка видавництва BOOKCHEF:
– Свобода слова — це не можливість прокричатися, а можливість знайти ту істину, якої ми всі прагнемо. А істину можна знайти виключно тоді, коли ми не тільки говоримо, а і слухаємо.
– Не вистачає взаєморозуміння. Бажання слухати що говорить оппонент.
– Яке визначення цього поняття – свобода слова? Якщо ми чітко не розуміємо, що таке свобода слова, ми порушуємо інші свободи громадян, наприклад, гідність.
– У кожного поняття повинна бути своя мета. Яка мета свободи слова? Я думаю, донести якісь неупереджені факти про щось, якийсь фактаж. Все, що є оцінкою, все, що має емоційне навантаження – це прояви окремої людини. Свобода слова не повинна включати до себе порушення будь яких інших свобод, які належать людям.
Борис Яворський, к.м.н., судмедексперт, блогер:
– Ми живемо у дивну епоху, коли вперше за історію людства проста масова людина отримала перепустку до інформаційної трибуни. Але тут є проблема. Масова людина неспроможна генерувати власні смисли. Але вона готова ретранслювати чиїсь інші смисли та робить це з радістю. У результаті інформаційний простір, що ми побудували, стає перманентно готовим до лавинної ланцюгової реакції ретрансляції чиїхось смислів. І ці лавини ретрансляції стають білим шумом, що, у певному сенсі, стає перешкодою для свободи слова. Не менш ефективною, ніж радянські «приглушувачі», що глушили “Радіо Свобода” чи “BBC”.
– Згідно моїх спостережень, зараз існує такий варіант мотивації — страх втратити своє місце у певному суспільстві. Людина обмежує себе у промовах, більш того, вона каструє власне мислення, щоб не сказати, навіть не помислити щось, що може зробити її не сприйнятою у деяких суспільствах, які є для неї цінними. І це є результатом того самого страху самотності – страху самотності сучасної масової людини.
Павло Матюша, письменник:
– Ми як суспільство є носіями самоцензури. І не лише наше суспільство, а й, наприклад, французи, серед яких мені довелось жити, хоча свобода слова є наріжною цінністю, без якої їхнє суспільство вже себе не мислить.
– Свобода — це постійний процес, і він завжди буде видозмінюватись та перебувати в постійному тиску від різних груп. Але той, хто вірить в свої переконання, мусить брати на себе цю відповідальність, витримувати тиск, і з цим тиском шукати однодумців, з якими в епоху інтернету може будувати платформи незалежно від фізичної відстані.
Ірина Бірюкова, директорка Одеської національної наукової бібліотеки:
– Для бібліотечної спільноти поняття свободи слова є тотожним інтелектуальній свободі. Місією бібліотек у всьому світі є забезпечення рівного доступу до інформації, знань, ресурсів та послуг.
– Ми можемо очікувати підтримки від інституцій, які зобов’язані дбати про свободу слова, але разом з цим ми не можемо покладатися виключно на цей захист і повинні діяти самостійно.
Роксолана Сьома, письменниця:
– Література для мене є тим порталом, в якому я можу максимально відверто говорити, аби мене почули.
Але і в журналістиці, і в літературі маємо проблеми. В журналістиці тому, що ЗМІ належать олігархам і вони не дозволяють говорити на повний голос, тому що є якісь редакційні обмеження. І в літературі є проблеми, наприклад, про мій роман кілька видавництв сказали, що ось тут треба згладити, не можна говорити так голосно. На щастя, знайшлося видавництво, яке видало книжку в тому вигляді, в якому я її створила.
– Надо боротися, надо йти далі, і я сподіваюся, що з кожним кроком буде легше, нам буде спокійніше говорити й ми не боятимось нічого.
Ми всі різні, і потрібно сприймати цю інакшість більш терпимо.
Анна Хрякова, менеджерка міжнародних проєктів та комунікацій офісу «Львів — Місто літератури ЮНЕСКО»:
– У свободи слова є проблема — її недостатній розголос повсюди. Ми з вами є представниками певного середовища, але хотілося б говорити про ту саму свободу слова, виходячи з цього середовища. Щоб говорити про неї і там, де здавалось, говорити про неї і не потрібно… Але ж потрібно говорити про це всюди!
Остап Сливинський, поет, перекладач, літературознавець:
Обмеження свободи слова — крайня міра. Це така дуже радикальна терапія важкої хвороби — коли ми мусимо вдаватися до цього засобу задля того, аби врятувати життя. Так, ми нашкодимо людині певною мірою, але більше здобудемо, ніж нашкодимо. І приблизно так, як тимчасово шкідливу, але, в остаточному рахунку, корисну терапію, я сприймаю будь-яке обмеження свободи слова.
Без цього ми навряд чи зараз зможемо рухатись – в тому стані, в якому ми зараз як суспільство перебуваємо.
Зла, мови ненависті в публічному просторі в нас зараз дуже багато, більш ніж то було десь 10-15 років тому.
Роберт Пясковський, повноважний представник з культури мера міста Краків:
– Польське телебачення транслює новини та події під таким кутом, який потрібен державі та уряду. І його неможливо дивитися, бо це все не є правдою. Проте ситуація на ринку ЗМІ в Польщі дає надію — в нас є незалежні ЗМІ, які підтримують муніципалітети та місцеві органи урядування.
– Зараз перед нами нові виклики. Вони пов’язані з новим цифровим світом. Чи впливає все це на свободу слова? Як на мене, свобода слова не є абсолютною, адже як і за будь-яким людським правом, за цим стоїть відповідальність. Багато ролі відіграє освіта, школа, література. Що пишуть журналісти та письменники? Чи подають вони правдиву інформацію в світі, який розділений? Де маніпулюють різні сили? Нам треба протистояти всьому цьому.
Олександр Дем’янчук, доктор політичних наук, професор, перекладач:
– Ми зараз є індивідами не лише своїми особистими прагненнями, поглядами, думками. Але ми також є індивідами зі своїми власними гігантськими можливостями поширювати нашу інформацію та думку. Соціальні мережі надають нам неймовірно потужний інструмент для того, аби це робити.
– Як нам обмежувати самих себе та як нам толерантно ставитися до того, як інші люди обмежують себе менше або не обмежують себе взагалі? Свобода слова пов’язана з самообмеженням, а воно є страшенно великою проблемою. Етичною, в першу чергу.
– Намагання визначити поняття “свобода слова” рівно тому, що дати єдине визначення поняттю “политика”, якому є близько двохсот визначень, і автори пішли по такому шляху, що просто описали явище політики, а не давали йому визначення.
Олександр Афонін, президент громадської спілки «Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів»:
– Самообмеження і самоцензура — на жаль, сьогодні цим інструментом користується все менше людей. Бо для цього потрібен певний рівень культури та освіченості, аби розуміти, що адекватно в ситуації, що аргументовано або навпаки. Освічена людина не може вийти з фейком і ніколи собі цього не дозволить. Опоненти ж, той “білий шум”, не сумніваються ні в чому, тому фактично глушать розумну думку. Тобто охлократія наступає на інформаційних фронтах дуже широко, фактично знищуючи здоровий глузд нації.
Юрій Володарський, журналіст, критик, літературний оглядач журналу “ШО”:
– Свобода слова обмежується соціальними групами, причому активні та пасіонарні соціальні групи часто є нетерпимими, вони використовують мову ненависті та не дозволяють існувати будь-якій альтернативній точці зору. Вони вважають, що все має бути саме так, як вони вважають — це стосується, наприклад, ситуації з мовою в Україні, чи ситуації з BLM у Сполучених Штатах, чи харрасменту — усюди, у Північній Америці та Західній Європі. Згідно цієї тенденції, якщо ти не погоджуєшся, краще мовчи, бо інакше тебе зжеруть, до тебе застосують ту саму культуру відміни, яка, на мій погляд, є дуже сумнівною річчю.
– Демократія жахлива, але усі інші способи облаштування суспільства є ще гіршими. Держава є жахливою, але якщо у нас ще з’являться хірурги, то буде ще гірше. Ось так і живемо, виходу немає.
Юлія П’ятецька, журналістка, головна редакторка газети “Бульвар Гордона”:
– Останній бан я отримала за Іллю Хржановського та скандал навкруги меморіалу Холокост — Бабин Яр. Там була велика активність, багато перепостів, і я отримала бан, як пояснили, за те, що мій пост не відповідає встановленим нормам суспільства. Я теж скаржилася, але нічого не вийшло.
У фейсбуці є такі люди, які не приходять дискутувати, обурюватися чи заперечувати. Вони діють підступно, і це наклепництво на радянський кшталт квітне у вільній зоні Facebook. Просто квітне. Це один з вивертів тієї самої свободи слова.
– Що робити? Людина повинна відстоювати те, що вона думає. Боротися самому, всупереч. Персональна відповідальність. Я не бачу іншого виходу.
Тая Найденко, поетка, письменниця, журналістка:
– Зараз про це не прийнято говорити, але свобода має бути абсолютною. Я бачу основну проблему у цьому. Чомусь вважається, що твоя свобода слова — це свобода казати те, що ти хочеш, свобода таких, як ти, висловлювати свою точку зору, але, наприклад, війна, історичні проблеми, якісь перипетії та можливі конфлікти немовби повинні обмежувати свободу слова. На жаль, так вважає більшість моїх співгромадян.
– На мій погляд, свобода слова має бути абсолютною та необмеженою. Тим паче, що з іншого боку ми маємо свободу слухати, а також – свободу не слухати.